Дитина нервова й неслухняна: що робити батькам

Помилки у вихованні рідко виглядають як щось серйозне в момент, коли вони відбуваються. Дитина вередує через цукерку, відмовляється прибирати іграшки, тупцює ногами — і батьки або поступаються, або зриваються на крик. Проблема в тому, що саме з таких дрібниць поступово формуються риси характеру, які потім дуже важко виправити. Тому розбиратися, що робити, якщо дитина нервова, неслухняна й агресивна, варто якомога раніше — і окремо по кожній лінії поведінки.

Причини дитячого непослуху

Неслухняність і нервозність не завжди йдуть пліч-о-пліч. Дитина може бути тихою, замкненою і водночас не виконувати батьківських прохань. І навпаки: спокійний, товариський малюк іноді влаштовує справжні сцени. Тому психологи радять розглядати причини непослуху і причини нервового збудження як різні явища, навіть якщо зовні вони схожі.

Небажання слухати те, що йому кажуть, ігнорування прохань і встановлених правил — одна з найпоширеніших проблем, з якою стикаються молоді батьки. За спостереженнями психологів, найяскравіше неслухняність проявляється у два періоди: дошкільний, коли тільки формується психіка, і підлітковий.

Причин такої поведінки багато, але найвиразніші дві.

Дитина знає, що їй усе зійде з рук

Так буває з дітьми, яких із першого дня оточили не просто турботою й любов’ю, а показали, що вони — центр родини і що заради них буде зроблено абсолютно все. Хтось із малюків розпорядиться таким становищем обережно, а хтось проявить егоїстичну вдачу, виставляючи «не хочу» і «не буду» на перший план і вимагаючи, щоб із цим рахувалися. Нерідко капризи демонструються не тільки вдома, а й у громадському місці — у магазині, в транспорті, на дитячому майданчику.

Дитина не боїться покарання

Річ навіть не в м’якості покарань. Ідеться про ситуацію, протилежну попередній: якщо дитина з дитинства не отримує належної уваги, виділитися негативно — непослухом, діями наперекір — найпевніший і найочевидніший шлях. Навіть якщо за цим послідує сварка з батьками, увага все одно буде отримана.

Що робити, якщо дитина не слухається в 5 років

Поради психолога для батьків на цей період зводяться до необхідності приділити дитині увагу, але ключові проблеми вирішуються по-різному. Брак тепла й ласки заповнити трохи легше, ніж розібратися з уседозволеністю. Остання вимагає показати дитині, що її привілейоване становище в сім’ї не дорівнює поклонінню їй.

Умійте дитині відмовляти — але так, щоб причина вашого «ні» була зрозумілою. Відмова без пояснення сприймається як свавілля, а відмова з поясненням поступово вчить дитину бачити межі: чому сьогодні не можна цукерку перед обідом, чому не можна бити молодшого брата, чому не можна брати чужі речі.

Чому дитина проявляє агресію

Агресію тут варто розглядати не через призму примх і поганої поведінки, а як невміння м’яко контактувати з людьми. Це можуть бути скандали з батьками, сварки й навіть бійки з однолітками та старшими дітьми, постійне протистояння з братами й сестрами. Тобто переважно йдеться про невміння грамотно вибудовувати спілкування, про брак комунікаційних навичок.

Передумови агресії у дітей дошкільного і шкільного віку різняться залежно від того, на кого вона спрямована.

• Грубість щодо батьків, бабусь і дідусів переважно виходить з того, що дитина не бачить у них авторитету. Причина знову ж таки в неправильному вихованні та вседозволеності. Важливо розуміти: авторитет — не диктатор і не деспот. Цю роль заробляють повагою, а не поклонінням.
• Сварки з братами й сестрами часто викликані привілейованим становищем малюка, який починає ревнувати батьків до інших дітей. У великих сім’ях, де батьки ставляться до дітей по-різному, це трапляється не рідше, ніж посилення егоїстичного начала в єдиної дитини.
• Сварки з однолітками, аж до бійок, можуть бути як звичайним з’ясуванням, хто лідер, і проявом особистісних якостей, так і наслідком невміння контактувати з іншими дітьми.
• Агресія до сторонніх у громадському місці випливає з виховання, у процесі якого малюкові не пояснили, що він не один у світі й повинен дотримуватися встановлених норм.

Окремо варто згадати агресію у відповідь на покарання. Найчастіше вона виникає тоді, коли дитина не розуміє причину батьківського вчинку, особливо якщо це рукоприкладство. Психологи радять викликати каяття не грубою мірою, а через спонукання дитини самостійно засудити власну поведінку. Це складніше, ніж ударити ременем, але значно дієвіше.

Нервове збудження у дитини

Психологи стверджують, що «нервовий» і «важкий» як визначення характеру аж ніяк не вроджені. У дитини можуть бути закладені певні риси, але їхній розвиток визначає виховання. Крім того, деякі батьки мимоволі називають «нервовими» й «гіперактивними» дітей, які просто потребують більшої частки уваги, ніж інші.

Ознаки сильного нервового збудження

• дратівливість і швидка зміна занять: сів читати — за пару хвилин відкинув книжку;
• говорить, не слухаючи відповідей співрозмовника;
• при вигляді нової людини впадає в істерику або просто голосно кричить.

Однією з передумов такого стану можуть бути перенесені травми черепно-мозкового відділу. Явище тимчасове, якщо фізичний стан дитини прийшов у норму, а залишилися тільки психічні прояви, які потрібно коригувати. Вік у такому випадку ролі не грає.

Менш очевидний, але водночас і складніший фактор — батьки та виховання. Психологи поділяють цей блок на кілька основних груп.

Часті сварки в сім’ї

Конфлікти між близькими призводять до психоемоційної напруги дитини. Чим молодша дитина, тим важче вона переносить сварки між близькими — навіть якщо чує лише відлуння скандалу, а не є його центральним учасником. Сюди ж належить і розлучення батьків.

Гіпертурбота

Постійний контроль дій дитини і прояв постійного неспокою з боку дорослих виливаються в те, що малюк, відчуваючи тривожність мами чи тата, сам несвідомо починає боятися того ж. Наслідок — втрата самостійності й упевненості в собі.

Сильний тиск з боку батьків

Спостерігається переважно у школярів, але можливий і в ранньому віці. Ідеться насамперед про велике коло обов’язків, накладене на малюка не за віком, постійні причіпки, докори й вимоги. Дитина, перебуваючи в стані перманентної напруги, боїться зробити зайвий крок, щоб не отримати догану або хоча б не помітити несхвалення в очах батьків.

Криза 7 років: як поводитися батькам

«Криза 7 років» — так психологи називають становлення особистості в молодшому шкільному віці. Усі перелічені негативні відхилення поведінки часто зустрічаються саме в цій віковій категорії. Фахівці наголошують: цей період потребує дуже уважного ставлення до дитини і відсутності тиску.

Тиск дає зворотний ефект. У присутності батьків малюк поводитиметься добре, але це виявиться лише маскою, яку він скидає, варто йому опинитися поза вашим пильним оком. Справжня мета — не слухняність на показ, а розуміння дитиною, чому варто поводитися саме так.

Що варто робити

• Реагувати на поведінку, а не на особистість: обговорювати конкретний вчинок, а не навішувати ярлики «ти поганий».
• Пояснювати причину відмови, а не просто забороняти.
• Не плутати авторитет із диктатом: повагу заробляють, а не вимагають.
• Помічати добру поведінку так само уважно, як і погану, — інакше дитина шукатиме уваги через негатив.
• Зберігати послідовність: якщо сьогодні щось заборонено, то й завтра воно залишається забороненим.
• Не карати з гарячого: краще дати дитині час самостійно усвідомити провину.

Чого краще уникати

• Рукоприкладства й образ — вони породжують агресію у відповідь, а не каяття.
• Постійного контролю за кожним кроком дитини.
• Накладання обов’язків не за віком.
• Сварок між батьками на очах у дитини, навіть якщо дорослим здається, що малюк нічого не чує.
• Покарання без пояснення причини.

Коли варто звернутися до фахівця

Іноді самостійної роботи над стосунками з дитиною недостатньо. Якщо нервове збудження триває довго, агресія стає постійною і небезпечною для дитини чи оточення, або якщо прояви поведінки з’явилися після травми голови, розумним кроком буде консультація дитячого психолога чи лікаря. Це не визнання батьківської неспроможності, а спосіб отримати точну картину й підібрати адекватну стратегію.

Загалом жодна з описаних проблем не є вироком. І непослух, і агресія, і підвищена нервовість — це сигнали про потреби, які дитина не вміє висловити інакше. Завдання батьків — не придушити ці сигнали покаранням, а зрозуміти, що за ними стоїть, і дати дитині відповідь, яка допоможе їй навчитися поводитися без крику, агресії та постійного протистояння.