Як навчити дитину їсти все: французький підхід до харчування

Дитина, яка місяцями живе на макаронах і картоплі, а будь-які овочі чи фрукти сприймає як особистого ворога, — це не рідкісний виняток, а знайома багатьом батькам ситуація. У малюків бувають періоди зниженого апетиту, і тоді кожен обід перетворюється на поле бою. Досвід французьких сімей, описаний американською письменницею Паулою Друкерман у книзі «Французькі діти не плюються їжею», показує: справа не в генетиці й не в особливому дитячому характері, а в тому, як саме дорослі знайомлять дитину з їжею з перших місяців життя.

Друкерман, переїхавши до Франції, була вражена тим, що місцеві малюки із задоволенням їдять овочі й фрукти, висиджують вечерю з чотирьох страв, люблять супи й сири, не накидаються на солодощі й, що найдивніше, спокійно обходяться без десерту. У світі, де вітрини магазинів рясніють цукерками, а фаст-фуд стоїть на кожному кроці, це виглядає майже неможливим. Але за цим стоять цілком конкретні, повторювані прийоми, які можуть застосовувати батьки в будь-якій країні.

Все починається з першої ложки

Батьки часто забувають про просту річ: у дитини ті самі смакові рецептори, що й у дорослого. Діти теж здатні насолоджуватися їжею — питання лише в тому, як саме їх із нею познайомили.

Про перший прикорм написано чимало, і думки фахівців часто збігаються: багато педіатрів радять починати з овочевих і фруктових пюре. Пюре з кабачка, картоплі чи банана майже не викликає алергій і добре засвоюється дитячим організмом. Іноді лікарі рекомендують починати з безмолочних каш — вони справді насичують, але без молока й цукру смаку в них майже немає.

Прикорм ще називають «їжею однієї ложки». Багато мам уявляють, що вже з першого разу зможуть нагодувати малюка чимось корисним і смачним, і бувають розчаровані, коли дитина випльовує їжу назад. Але головне завдання прикорму — не нагодувати до відвалу, а ознайомити дитину з їжею. Навіть найменших важливо знайомити з різними смаками, консистенціями та запахами.

Другий важливий момент — не зводити весь раціон до одного продукту. Якщо малюкові до смаку банан, це не привід давати його тричі на день. А якщо дитині не сподобалася броколі, не варто виключати її з меню назавжди. Пропонуйте невдалу страву кілька разів у різних варіаціях: як пюре, шматочками, у поєднанні з іншими овочами. Саме так, самі того не підозрюючи, батьки закладають основи гастрономічних уподобань дитини.

Маленькі гурмани за спільним столом

Французькі батьки садять за загальний стіл навіть найменших. Не має значення, що дитина їстиме пюре, — важлива сама атмосфера прийому їжі, яка запам’ятовується з раннього дитинства.

Французи, як і загалом європейці, люблять говорити про їжу. Вони обговорюють, що було на вечерю вчора, що буде сьогодні, як смакував сир, яке враження залишилося від запечених овочів під соусом. До прийомів їжі тут ставляться з повагою: не прийнято ковтати бутерброд на ходу чи пити каву, поспішаючи на зустріч. Цього ж вчать і дітей.

У французів є чотири основні прийоми їжі — сніданок, обід, вечеря й полуденок. На полуденок дорослі здебільшого п’ють каву, а діти можуть поласувати солодким. Навіть найменших батьки намагаються підлаштувати під власні ритми.

Обід складається з кількох страв, і починається він часто із сирів, овочів, фруктів. Дітей не змушують з’їдати все, але наполегливо радять спробувати хоча б шматочок або з’їсти одну ложку. Якщо дитина відмовляється, ніхто не панікує: їй пропонують просто понюхати овоч або сир. Мама описує запах, колір, консистенцію й запитує, що дитина думає про цю страву.

Нюхати їжу справді важливо. Наш ніс розпізнає мільйони різних запахів, і кожен, хто хоч раз застудився, помічав, що під час нежитю їжа здається менш смачною. Смак і запах тісно пов’язані, тож знайомство зі стравою починається ще до першої ложки.

Не смаком єдиним

Місце прийому їжі відіграє таку ж роль, як і сама їжа. Європейська вечеря часто стає тим часом, коли вся родина збирається разом. Французькі мами не бояться доручати дітям накривати на стіл або брати участь у приготуванні вечері. Іноді це навіть використовують як хитрощі: дитина має спробувати, чи смачно вийшло!

Для дітей використовують гарні тарілки й серветки з цікавими малюнками. Навіть трирічні діти самі можуть вибирати, яким сиром посипати макарони або який соус узяти до овочів. Коли діти їдять те саме, що й батьки, вони відчувають себе дорослими.

Естетика присутня не лише в сервіруванні столу, а й у подачі страв. У працюючої мами не завжди є час на кулінарні хитрощі, але господині намагаються приготувати й подати вечерю так, щоб діти побачили різноманіття кольорів їжі.

Друкерман зазначає головну відмінність американських і європейських батьків: перші маскують овочі в іншій їжі, а другі терпляче прищеплюють до них любов.

Що, де і коли ви їсте?

Важливо не лише те, що ми їмо, а й як і де. Чи вечеряєте ви за великим столом у колі сім’ї? Відповідь не завжди ствердна, і це нормально — багато хто з нас часто ковтає їжу перед телевізором.

Американський інститут громадської думки Ґеллапа у 2013 році провів дослідження, за результатами якого з’ясувалося, що лише 53% сімей вечеряють разом за спільним столом. Про негативний вплив їжі біля телевізора говорити зайве, а от про вплив сімейних вечерь на дітей сказати варто. Іноді сімейний стіл — чи не єдине місце, де можна спокійно поговорити з дитиною після довгого складного дня.

Згідно з тими ж дослідженнями, діти, які вечеряють разом з батьками, краще вчаться в школі, легше адаптуються в суспільстві й мають вищу самооцінку.

Звісно, спільні обіди чи вечері не повинні бути догмою. Іноді правила можна порушувати — наприклад, на вихідних дозволити дітям повечеряти перед телевізором.

Одного разу терпіння уривається, і сім’я таки сідає вечеряти разом. І стається диво: трирічна дитина пробує салат, а наступного дня — овочі, які досі були в списку її особистих ворогів. Спільні вечері справді працюють.

Перекушування — ворог здорового харчування

Чому французькі діти їдять усе із задоволенням? Бо в них немає перекусів. Їхні батьки вважають, що зголодніти між сніданком і вечерею цілком нормально. Навіть якщо діти просять щось перекусити, їм не завжди це дозволяють. Діти не ниють і не вимагають їжу негайно: їх просять почекати, і вони спокійно йдуть гратися в свою кімнату.

Французькі діти не під’їдають на прогулянках і дитячих майданчиках. Як каже сама Паула Друкерман, якщо на прогулянці дитина жує чіпси, найімовірніше, це іноземець.

Солодкі і шкідливі

Ми живемо у світі, де панують солодощі. Такого розмаїття цукерок, тістечок і мармеладу не було ніколи, і діти дізнаються про них чи не з пелюшок. Найгірше те, що батьки не завжди можуть виключити їх з раціону.

У французьких батьків є своя думка з цього приводу. Вони не забороняють солодощі, але мають для них строгі правила. Наприклад, тістечко або кекс можна з’їсти лише на полуденок. За вечерею десерту не отримує ніхто. Натомість на днях народження чи святах діти ласують смаколиками досхочу.

До шоколаду французи ставляться цілком спокійно — звісно, якщо він якісний. Цілком нормальним перекусом на полуденок вважається багет зі шматочками чорного шоколаду.

Але найбільше вражає те, що французькі діти спокійно сприймають відмову: якщо мама не дозволяє цукерки до приходу гостей, діти просто йдуть гратися й чекати свята. Чому їм вдається майже неможливе — контролювати вживання солодощів? Бо правила поведінки однакові для всіх дітей, у всіх схожий режим дня, усі відвідують подібні ясла й дитячі садки, у всіх схожий раціон.

Домогтися таких результатів у середовищі, де кожні батьки виховують дітей по-своєму, набагато складніше.

Чи затикаємо ми дітей їжею?

Варто визнати: ми часто «затикаємо» дітей їжею. Використовуємо чупа-чупс як вимикач дитячого плачу. Якщо дворічна дитина після двох істерик отримує цукерку, що завадить їй істерити втретє?

Нам соромно тягнути дитину, що плаче, за руку під осудливими поглядами оточуючих — і ми даємо цукерку. Неможливо зайти з дитиною в магазин, що майорить яскравими вітринами, — і ми купуємо цукерку. Друг їсть шоколадку, і дивитися на сумний голодний погляд своєї дитини шкода — і ми знову купуємо цукерку.

Із найкращих спонукань ми самі робимо своїх дітей залежними від їжі. Але найстрашніше — ми вчимо їх заїдати образи й поганий настрій.

Паула Друкерман пише про кардинальну відмінність у поглядах на солодощі між нею та її французькими подругами. Вони не закривають дітям рота цукерками — вони вчать насолоджуватися смакотою в міру й у приємній обстановці.

Що можна взяти з цього досвіду

Французький підхід не вимагає спеціальних продуктів чи дорогих гаджетів. Він тримається на кількох простих принципах, які легко перевірити на власній кухні.

• Знайомити з новими смаками поступово — по одній ложці, а не «до повної тарілки».
• Пропонувати невдалу страву кілька разів у різних формах: пюре, шматочки, у поєднанні з іншими продуктами.
• Сідати за спільний стіл усією родиною, навіть якщо дитина їсть лише пюре.
• Не панікувати, якщо дитина відмовляється, — запропонувати понюхати страву й описати її.
• Дозволяти дитині брати участь у приготуванні та виборі — сиру, соусу, прикраси.
• Уникати перекусів між прийомами їжі, щоб дитина приходила до столу з апетитом.
• Домовитися про чіткі правила щодо солодощів: час, місце й кількість.
• Не використовувати цукерки як заспокійливе під час істерик чи в магазині.

Ці правила не працюють за один день. Зміна звичок потребує терпіння, але результат — дитина, яка їсть різноманітно й отримує задоволення від їжі, — вартий зусиль. Те, що, коли і як полюблять їсти наші діти, залежить здебільшого від нас. Варто запастися терпінням, змінити власні звички й полюбити приймати їжу красиво — і все вийде.