Що робити, якщо дитина нервова і неслухняна?

Виховання дітей – мистецтво, що молоді батьки освоюють не відразу. Помилки в цьому процесі, на перший погляд незначні, але часом призводять до серйозних негативних змін характеру дитини, які після виправити дуже важко. Особливо важливо відразу розібратися в тому, що робити, якщо дитина нервовиа, неслухняна і агресивна. Якщо скористатися невірним рішенням, ситуація може суттєво змінитись.

Причини дитячого непослуху

Згадані вище негативні нюанси поведінки не завжди ходять рука об руку, тому розглядати передумови до них і методи вирішення проблеми професіонали рекомендують окремо по пунктах. Зокрема, неслухняність дитини може бути зовсім не пов’язана з її нервозністю: вона характерна і тихим, замкнутим особистостям. При цьому саме небажання малюка слухати те, що йому говорять, виконувати батьківські прохання, слідувати встановленим правилам і нормам – одна з найчастіших проблем, з якими стикаються молоді батьки.

• За словами психологів, періоди найбільш яскраво вираженої неслухняності у дітей припадають на самий «юний» вік, дошкільний, і на підлітковий, коли відбувається формування психіки.

Причин такої поведінки багато, але найбільш яскраво виражені наступні:

• Дитина знає, що їй все зійде з рук. Таке часто відмічено за дітьми, яких з першого дня оточили не просто турботою і любов’ю, а показали, що вони – центр родини, що заради них буде зроблено абсолютно все. При цьому хтось із малюків буде користуватися положенням акуратно, а хтось проявить егоїстичну примхливу натуру, виставляючи «не хочу» і «не буду» на перший план і вимагаючи з цим рахуватися. Нерідко капризи демонструються не тільки вдома, але і в громадському місці.
• Дитина не боїться покарання. Причина навіть не в можливій м’якості каральних заходів, а в тому, що сталася ситуація, протилежна попередній. Якщо дитина з дитинства не отримує належного ступеня уваги, виділитися негативно (непослухом, діями наперекір і т. д.) – самий вірний і очевидний шлях, нехай навіть за ним послідує сварка з батьками.

Що робити, якщо дитина не слухається в 5 років? Поради психолога для молодих батьків на цей період переважно полягають у необхідності приділити увагу дитині. Однак ключові проблеми вирішуються по-різному: недолік тепла і ласки заповнити трохи легше, ніж розібратися з «вседозволеністю». Остання вимагає показати дитині, що її привілейоване становище в сім’ї не дорівнює поклонінням їй. Вмійте дитині відмовляти, але так, щоб була зрозуміла причина Вашого «ні».

Чому дитина проявляє агресію?

Питання негативного ставлення до оточуючих у даному блоці розглядається не через призму примх і поганої поведінки, а як неможливість м’яко контактувати з людьми. Це можуть бути скандали з батьками, сварки і навіть бійки з однолітками і старшими хлопцями, постійне протистояння з братами/сестрами. Тобто переважно невміння грамотно вибудовувати спілкування, відсутність належних комунікаційних навичок. При цьому передумови до агресії у дітей дошкільного і шкільного віку різняться в залежності від того, на кого вона спрямована.

• Грубість по відношенню до батьків (бабусі-дідусі теж включені в цю категорію) переважно виходить з того, що дитина не бачить в них авторитету. Знову причиною тому неправильне виховання, «вседозволеність». При цьому враховуйте, що авторитет – не диктатор, не деспот: ця роль заробляється повагою, а не поклонінням.
• Сварки з братами/сестрами можуть бути також викликані привілейованим становищем малюка, який починає ревнувати батьків до інших дітей. У великих сім’ях при різному ставленні батьків до кожного з дітей таке трапляється не рідше, ніж посилення егоїстичного початку у самотньої дитини.
• Сварки з однолітками, аж до бійок, можуть бути як звичайним з’ясуванням лідируючої ланки і простим проявом особистісних якостей, так і наслідком невміння контактувати з іншими дітьми.
• Агресія до навколишніх у громадському місці випливає з неправильного виховання, в процесі якого малюку не пояснили, що він не один у Всесвіті і повинен дотримуватись встановлених норм.

Окремо варто згадати появу агресії у відповідь на покарання. Найчастіше вона виникає у випадку, коли дитина не розуміє причину такого вчинку з боку батьків, особливо якщо це рукоприкладство. Психологи радять викликати каяття у дітей не грубою мірою, а через провокацію його самостійного осуду власної поведінки. Це складніше, ніж вдарити ременем, але значно дієвіше.

Нервове збудження у дитини

Психологи стверджують, що «нервовий» і «важкий» – визначення характеру аж ніяк не вроджені. У дитини можуть бути закладені певні риси, але їх розвиток визначений вихованням. Крім того, деякі батьки мимоволі дають визначення «нервовї» і «гіперактивної» дітям, які просто потребують більшої частки уваги, ніж інші. Але крім цього є ще кілька зовнішніх факторів.

Основні ознаки сильного нервового збудження:

• плаксивість;
• дратівливість і швидка зміна дій (сів читати, через пару хвилин викинув книжку);
• каже, не слухаючи відповідей;
• при вигляді нової людини впадає в істерику або просто голосно кричить;
• безсоння.

Однією з передумов до такого можуть бути перенесені травми черепно-мозкового відділу. Явище тимчасове, якщо фізично стан дитини прийшов в норму, і залишилися тільки психічні прояви, які потрібно коригувати. Вік у такому випадку ролі не грає.

Менш серйозний (але водночас і більш) фактор – батьки і виховання. Психологи поділяють цей блок на кілька основних груп:

• Часті сварки в сім’ї, що призводять до психоемоційної напруги дитини (чим молодше, тим важче переносить сварки між близькими, навіть якщо чує лише відлуння скандалу, а не є центральним учасником). Сюди ж відноситься розлучення.
• Гіпертурбота, яка виливається в постійний контроль дій дитини і прояв постійного неспокою. Малюк, який відчуває тривожність з боку мами/тата, сам несвідомо починає боятися того ж, втрачаючи самостійність і впевненість у собі.
• Сильний тиск з боку батьків. Спостерігається переважно у школярів, але можливо і в більш ранньому віці. В першу чергу це величезне коло обов’язків, накладене на малюка не за віком, постійні причіпки, докори, вимоги. Дитина, перебуваючи в стані перманентного напруження, боїться зробити зайвий крок, щоб не отримати догану або навіть просто не помітити несхвалення в очах батьків.

У висновку варто сказати про те, як поводитися батькам, коли у дітей «криза 7 років» – так психологи називають становлення особистості в молодшому шільному віці. Всі перераховані негативні відхилення поведінки часто зустрічаються саме у цій віковій категорії, і, на думку фахівців, потребують дуже уважного ставлення до дитини і відсутності тиску. Останнє призведе до того, що у Вашій присутності малюк буде себе вести добре, але це виявиться лише маскою, скинутою, варто йому опинитися поза Вашого пильного ока.